На Ярмолинеччині люди бояться залишитися без власної домівки

Галина не тямиться з горя, бо в будь-який момент може опинитися на вулиці. Разом із сім'єю вона проживає у будинку, що на території медустанови. Понад тридцять років тому, їй - як працівнику, оселю виділила психіатрична лікарня. Досі приватизувати квадратні метри жінка - не взмозі, каже процес постійно гальмують.

А це - чоловік пані Галини. Він також лікар у тамтешньому медзакладі. Пан Володимир не ладен стримати гніву, бо усі роки доглядав та облаштовував домівку. Каже: в мить все розблене може щезнути, як мильна бульбашка. А сприяє цьому - саме ж керівництво лікарні.

А поки виборюють свої квадратні метри, сусідні будівлі, каже лікар - розпродають.

Вибороти кватдратні метри намагається і пані Тетяна. Вона із донькою та онукою проживає поблизу лікарні. Теж тамтешній медик. Як зрушити процес приватизації з мертвої точки - не втямки.

А ось у цьому будинку, розповідають медики, колись проживала жінка. Коли померла, її житло віддали іншим людям. Побоюються, аби горе-історія не настигла і їх.

Попри усі закиди в бік керівництва психлікарні, головний лікар від звинувачень відхрещується. Уточнює: квадратні метри - власність комунальна. Чи бути їм приватними, скажуть депутати.

Лікарі кажуть: до обласної ради вже звертались. Спершу їх взагалі не чули. Лише згодом направили до лікарні комісію, яка мала б вивчити це питання.

Поки будуть розплутувати вузол непорозумінь, лікарі до останнього боронитимуть власне житло. Кажуть - рідну домівку у чужі руки не віддадуть.