Медовий місяць - три доби

Церемонія пройшла у залі кімнат довготривалих побачень. Попри незвичне місце проведення обряду, звучав і марш Мендельсона, і традиційне запитання.

Щоправда, наречені не обмінювалися обручками, бо це заборонено у таких закладах. Не було на них і весільного вбрання, не пінилося шампанське і не чекав під вікнами весільний кортеж. Проте подружжя від цього не засмутилось.

Вікторія з Святославом знайомі були ще на волі, щоправда лише три місяці. Коли хлопець потрапив у халепу і опинився за гратами, Вікторія не відвернулася від коханого. Навпаки - допомагала і підтримувала. Тому й тіні сумніву не було щодо одруження, хоча і батьки, і знайомі відмовляли дівчину від такого кроку.

Весілля у молодих було більш ніж скромне - у готелі для довготривалих побачень на території в'язниці. З гостей хіба що працівники колонії, в обов'язки яких входить наглядати за поведінкою засуджених під час побачень. Нікому було гукати молодятам «гірко!», проте їм і без того було й гірко, і солодко водночас. Цілих три доби разом, щоб знову розійтись до наступного побачення. І так ще цілих чотири роки.