Гордитись можна лише половиною Великої Вітчизняної

22 червня – це день пам’яті про порушення нацистською Німеччиною в 1941 році кордонів СРСР – наддержави, котра поглинула понад десять інших національно-державних утворень. Перед початком Великої Вітчизняної війни світова громадськість визнала Союз Радянських соціалістичних республік країною-агресором (встановлення окупаційного режиму в Естонії, Латвії та Литві, радянсько-німецький розподіл Польщі та Білорусі). Що рік, то 22 червня все більше перетворюється з історичної дати на день політичних спекуляцій.

Нещодавно у Хмельницькому в конференц-залі ОДТРК «Поділля-Центр» зібрались активісти обласної організації ветеранів України, щоб за «круглим» столом публічно засудити ініціативу народних депутатів України Ірини Фаріон та Юрія Михальчишина. Учасники війни останнього набору і ветеранствуючі моложаві дідусі з бабусями протестують проти проекту постанови Верховної Ради «Про вилучення терміну «Велика Вітчизняна війна» з нормативно-правових актів України та навчальної літератури як такого, що спотворює історичну правду».

«Період, що увійшов в історію людства як Друга світова війна, охоплює рівно шість років — із вересня 1939 по вересень 1945 року. Ця війна була найкровопролитнішою і найжорстокішою з тих, які знає людство. У ній брала участь 61 держава — понад вісімдесят процентів жителів планети», - сказав голова обласної організації ветеранів Володимир Купратий (останній перший секретар Хмельницького обкому КПРС). Вкотре зазначалося, що Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років є визвольною проти Німеччини та її союзників.

«В мене болить душа, бо хочеться, щоб наші діти знали не перекручену історію, а дійсну», - зазначила учасниця «круглого» столу Галина Степанець, колишня заступник начальника обласного управління освіти.

Ну дійсну, то на дійсну. Давайте ж уточнювати, наближатися до колишньої дійсності. Кажуть, що визвольна війна СРСР проти Німеччини тривала 1418 днів. Але чи справді з 22 червня почалася визвольна війна?

До 22 червня 1941 року територія СРСР не була зайнята окупаційними військами. І якби не капітулянтський відступ регулярної армії до Волги, то й не треба було вести саме визвольну війну. І якщо не брати до уваги бтви за Москву (30 вересня 1942 року – 7 січня 1942 року), то початок визвольних операцій – це кінець Сталінградської битви (17 липня 1942 року – 2 лютого 1943 року). Отже, відбивши столицю, керівництво СРСР оговтувалося аж до початку третього року війни. Оговтувалося, жертвуючи мільйонами життів солдатів та офіцерів, мільйонами життів на окупованих територіях, за що й списало потім свої прорахунки на них – зраджених, скривджених, сплюндрованих. І визволення, виходить, розпочалося аж на 501-й день Великої Вітчизняної війни. До нашого Проскурова воно, до речі, докотилося вже на 1010-й день війни.

А коли ж закінчилося визволення території Радянського Союзу, «соціалістичної батьківщини» в довоєнних межах? Білорусь була визволена 29 серпня 1944 року, а Україна – 28 жовтня. Оскільки далі відбувалася вже окупація «армією-визволителькою», яка зі своїми союзниками сама створювала окупаційні зони у нацистській Німеччині й на територіях її нацистських і фашистських союзників.

Тобто, рамки Великої Вітчизняної як визвольної логічно звузити. Від 1418 днів, останній з яких – 9 травня 1945 року, візьми й відніми спочатку 501 день до кінця Сталінградської битви, а потім 193 дні окупаційних дій Радянської армії за межам СРСР. Внаслідок того пишатися можемо лише половиною із воєнного календаря.

Певна річ, період Великої Вітчизняної на території СРСР – справді найзапекліше протиборство багатомільйонних армій на фронтах і урядів в економічній, дипломатичній, ідейно-політичній та інших сферах. Весь світ розглядає другу світову війну як ланцюг локальних битв, і жодна з країн не присвоює свого вирішального значення у тій війні. І дії союзників СРСР – це підтвердження того, що термін «Велика Вітчизняна» доволі штучний.

Великою Вітчизняною війна була для СРСР – країни, якої вже нема. Тому термін – важливий для правонаступника Союзу, керівництво якого нічтоже сумняшеся запевняє, що Росія сама б подужала Німеччину. А хіба це не переписування історії? Ну де обурені голоси українських ветеранів проти зухвалого перебріхування історії Володимиром Путіним?

Справді, в України була дещо своя війна. І перші загиблі у ній з’явилися ще у вересні 1939 року. Прикордонні гарнізони в Кам’янці-Подільському й призбручанських селах опинилися в стані війни вже тоді. І бойові дії велися, і могили полеглих, наприклад, у Гусятині – це правда, яка не прописана в історії, так обстоюваній ветеранами України, очолюваними Володимиром Купратим – хлоп’ям війни, яке добре вивчило історію, але не навчилося писати, щоби ту історію доповнювати. Адже ж наука, яка не розвивається – деградує.

А історичний і декоративний термін «Велика Вітчизняна війна» залишається важливим. Важливим у соціальній політиці – для забезпечення пільг учасникам війни. Так що «вичищати» його з підручників зарано. Й ініціатива нардепів-свободівців – це швидше відповідь на небажання ветеранів і ветеранствуючих моложавих дідусів сісти за справжній, не келейний, круглий стіл і визначитися з історичною істиною.